очерет, що мислить (osokor_ua) wrote in ua_mova,
очерет, що мислить
osokor_ua
ua_mova

Поради А. Бортняка

Наштовхнувся на цікаву книжечку письменника Анатолія Бортняка
“Ну що б, здавалося, слова...”: Бесіди про культуру української мови.

/Бортняк А. А. “Ну що б, здавалося, слова...”: Бесіди про культуру української мови. – К.: Укр. письменник, 1994. – 73 с./

У Інтернеті саме такої інфи не бачив, уривок набрав власними клешнями. Читайте, користуйтесь. Може для когось речі відомі, а хтось може й не знати. .


[...
Повторімо, ще раз, і запам‘ятаймо назавжди: “УкраЇна”, “украЇнський”, “по-українськи” (наголос на складі “Ї”).
А як, до речі, правильно наголошувати слово “Батьківщина”?

Якщо в розуміння Вітчизни, тобто країни стосовно людей, що є її громадянами, то – на передостанньому складі: “БатьківщИна”. Коли ж йдеться просто про місце народження, походження або виникнення кого-небудь чи чого-небудь, то правильніше було б писати з маленької літери і наголошувати на першому складі: “бАтьківщина”. А от похідний від цього іменника прикметник “батьківський” має лише один наголос – на першому складі: “бАтьківська хата” і т.д.
Взагалі з наголосами в українській розмовній мові справжній розгардіяш. Особливо спотикаються об наголоси подоляни – під впливом специфічної місцевої говірки або ж, ще в більшій мірі, з причин асиміляторського зросійщення...

Правильно казати “З НовИм роком”! А не “З НОвим...” Взагалі слова “новий”, “старий” наголошуються тільки на останньому складі. Щодо слова “новий”, то можна, звичайно, заперечити мені хоча б знаменитою Кобзаревою фразою “в сім‘ї вольній, нОвій”, якщо не враховувати того, що в добу тараса Шевченка, з його найактивнішою участю, тільки закладалися основи сучасної української літературної мови, норми якої і в подальшому зазнавали значних змін, зберігаючи при цьому єдність і стійкість у найістотнішому.

Правильні варіанти деяких наголосів:

до запитАння;
дІйна корова;
лишЕ;
одногО;
Ятрить;
ненАвисть (повинно наголошуватись на другому складі, у рос. мові – на першому).
вІрші;
фенОмен;
кіломЕтр, сантимЕтр, децимЕтр (одиниці довжини);
але барОметр, спідОметр, термОметр (назви вимірювальних приладів);
черговИй;

часто порушуються правила наголошення, коли вживаються багатоскладові слова з суфіксом “анн/я”:
правильні варіанти –
навчАння;
переконАння;
завдАння;

агЕнт;
цемЕнт
чЕрга;
новинА;
пісЕнник;
шлЯхом
громАдський;
сімдесЯт.

ПРО КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК

Анатолій Бортняк. “Ну що б, здавалося, слова...”: Бесіди про культуру української мови.

Кличний відмінок настільки у нас занедбаний, що навіть поети, особливо чутливі до мовних нюансів, нерідко його зневажають. ... “О мій друг, чи пам‘ятаєш потиск рук...?”
“Синок, заїдь на Балатон, я там убитий був”, “Братва, звиняй, посвідчення не взяв”, “О містер, містер! На зворотному шляху ну що мені старому відповісти?” “Чому, душа моя, ти неспокійна?” (щось мені цитатки сподобались ;-) Жовнір) ; А між тим підміна кличного відмінка називним, як ми говорили, спрощує, збіднює нашу мову, охолоджує і відчужує людське спілкування.

Важливо не лише вживати кличний відмінок, але й належно його утворювати. “Олене Михайлівно” – прочитав я недавно в одному офіційному листі Доводилося також чути: “Натале”, “Лесе”, “Ігоре”.

Іменники першої відміни, тобто ті, що в називному відмінку закінчуються на “а”, “я”, у твердій групі вимагають кличного закінчення “о”: “мамо”, “Україно”,... “Оксано”, “Хомо”. У м‘якій же і в змішаній групах – закінчення “е”, “є”: “земле”, “воле”, “душе”, “течіє”, “Юліє”, “Єреміє” або “ю” (переважно у пестливих іменниках): “бабусю”, “Ганнусю”, “Таню”, “Лесю”, “Лесю”, “доню”, “лялю”.

Іменники другої відміни (із закінченням на приголосний та на “о”) утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень “у”, “ю”, “е». Щоправда, з цього приводу є стільки різних правил та винятків, усяких лінгвістичних тонкощів, що детально викласти тут їх неможливо.
Залишається порадити... звертатися, при бажанні, до різних граматичних посібників...
І тоді поступово стане звично-зрозуміло, чому, скажімо, треба говорити і писати “Анатолію”, “Андрію”, “Ігорю”, в яких випадках вживаємо “тату”, “читачу”, “лікарю”, “краю”, “гаю”, а в яких – “Києве”, “Дніпре”, “Буже”, “друже”, “Семене”, “байраче”, “хлопче”, “комбайнере”.

Значно простіше з іменниками третьої відміни (жіночого роду на приголосний). Всі вони в кличному відмінку закінчуються на “е”: “любове”, “молодосте”, “ноче”,... “Нінеле”, “Рахіле”.

Іменники ж четвертої відміни (типу “дівча”, “маля”, “плем‘я”, “гусеня”, “лоша”) у кличному відмінку мають форму, однакову з називним:
“гусеня”, “дівча”, “плем‘я” тощо.

А як бути, коли звертання складається з двох чи більше слів? Тоді в кличному відмінку ставляться всі слова: “пане сотнику”, “товаришу командире”, “добродію голово”, “друже Іване”, “тітко Килино”, “братику Семенку”.

Так само кличного відмінка потребують обидва компоненти звертань, до складу яких входить ім‘я та по батькові: “Пилипе Олексійовичу”, “Маріє Антонівно”, “Ігорю Владиславовичу”, “Любове Дмитрівно”. ...]
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for members only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 5 comments