Mary Xmas (maryxmas) wrote in ua_mova,
Mary Xmas
maryxmas
ua_mova

класика невмируща. хоч як гірко не було це усвідомлювати.

Микола Рябчук ВІД «МАЛОРОСІЇ» ДО «ІНДОЄВРОПИ»: українські автостереотипи
цитата:
Ні Донбас, ні Україна не є «бінаціональною спільнотою» [...], а є щонайменше тринаціональною спільнотою, у якої головні елементи є: 1) українці як члени української політичної нації, що перейшла вже чи переходить «добу націоналізму», не конче мусять бути етнічними українцями й навіть можуть не бути україномовними, але до української мови й культури ставляться шанобливо й визнають свою українську ідентичність; 2) росіяни як члени російської політичної нації не конче мусять бути етнічними росіянами й навіть можуть не бути російськомовними, не завжди, зрештою, ставляться до української мови й культури зневажливо, головне - ідентифікують себе з Росією, з російською нацією (чи її імперським субститутом - «радянським народом»); 3) «малороси» («хохли») - як етнічний субстрат, що не став модерною нацією - ні російською, ні українською, ні донецько-комунарською, а перебуває в стані «тутешніх» («одєсіти», «кієвлянє», «донбасци»), тобто є середньовічною етнічною масою, яка ще не пройшла «доби націоналізму», законсервувавшися на феодальному, домодерному й донаціональному етапі розвитку.21

Ця маса не ототожнює себе ні з Росією, ні з Україною - оскільки взагалі не мислить у таких категоріях, великою мірою живучи ще у міфологічному, а не історичному часі й просторі. Самоідентифікація неможлива без певної інтелектуальної рефлексії, до якої ця маса принципово нездатна через свою історичну недорозвиненість. На рівні ксенофобських інстинктів наші «тутешні», проте, цілком «по-націоналістичному» можуть недолюблювати справжніх росіян («кацапів»), як і справжніх українців («бандер», «націоналістів», «щирих патріотів»). Цих останніх вони, як правило, недолюблюють навіть більше - саме тому, що ті, будучи теж «тутешніми», поводяться мов «нетутешні» - «по-грамотному» балакають, книжки читають, за Україну розпинаються, словом - «випендрюються». На тлі загальноприйнятої (й усіляко підтримуваної за совєтських часів) національної індиферентності, інтелектуальної нечутливості та емоційної ворожості до будь-яких виявів національного (не плутати з офіційно насаджуваним совєтським) усяке відхилення від цієї «норми» й обстоювання своїх мовно-культурних та інших прав сприймалось як патологія - така собі «національна занепокоєність» («национальная озабоченность» - у термінах сьогоднішніх українофобських публіцистів).


Євген Маланюк, 1959 р. МАЛОРОСІЙСТВО
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for members only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 19 comments