March 16th, 2016

Перемовмо самодурів українців навчатися і чужого і свого - та домовмо текст Шевченка!

Розпочнімо якнайвідважніше ніби гумористичну герменевтику Шевченкової премудрої культурної парадигми: "дурити", "не дуріте", "дурень", "дурний" ітд. (Колись, дурною головою,/Я думав, — горенько зо мною! + Дурні та гордії ми люди/На всіх шляхах, по всій усюді, + Я сам себе, дурний, дурю,/Та ще й співаючи.../Чи не дурю себе я знову/Своїм химерним добрим словом?/Дурю! Бо лучше одурить/Себе-таки, себе самого, + І невбога,/Та талану Господь не дав... —/А може, й дав, та хтось украв,/І одурив святого Бога. + А жаль на доброго такого,/Що й славу вміє одурить./.../Оце ледащо. Щирий пан,/Потомок гетьмана дурного,/І презавзятий патріот; + Сиди ж один, поки надія/Одурить дурня, осміє...+ Одурив Ти нас, убогих./Ми ж, окрадені небоги,/Самі Тебе одурили/І, скиглячи, возопили:/Алілуя! [Отам - теологія-дурнологія: для премудрих та прерозумних!] + Збрешуть люде,/І візантійський Саваоф/Одурить! Не одурить Бог, + Неначе люде подуріли,/Німі на панщину ідуть/І діточок своїх ведуть!..+ Стривай, стривай, простоволоса!/Дурненька, де б же ти взяла/Того барвінку заквітчатись? + Дурна ти, Насте, як я бачу,/І посміяться не даси...+ Турбується, заробляє,/А того не знає,/Що на старість одуріє/І все занехаїть.) + В своїй добрій, теплій хаті/Оковано, омурано/(Премудрого одурено)....ітд!

Collapse )