Ще романсеро
Мряка нiчна, тiльки кулi по степу сюрчать,
Тiльки вiтер у дротах гуде, мляво блимають зiрки...
В темрявi ти, моя люба, я знаю, не спиш,
Колисаєш у люльцi маля, позираєш в кватирку.
Як я кохав глубочiнь твоїх нiжних очей,
Як я бажав цiлувати їх до нестями!
Нас роз’єднав щiльний морок буремних ночей,
I бентежний затьмарений степ проляга помiж нами.
Клятий москаль знов у наступi, хай йому грець!
Твоя любов в бойовиську лиш зберiгає.
Втiшно менi: я не стрiну раптовий капець,
Бо кохана домiв козака зi звитягой чекає.
Я не сконав i лякатися смертi не звик,
Ось i тепер надi мною вона кружляє.
Вiрю, мене не чекає пiдступний гаплик,
I зi мною все буде гаразд, це напевне я знаю.
