September 24th, 2005

Amsterdam
  • wlodek

Давноминулий час (Plusquamperfectum Ukrainium)

Нещодавно у нашій спільноті цю тему вже зачіпали, щоправда, питання про особисті уподобання, щодо вживання українського четвертого часу, було радше соціологічне, аніж лінгвістичне.

Втім, справа соціологією не обмежилася: поговорили-таки й про власне саму цю особливість нашої мови.

Я тоді одразу не погодився із шановним edricson, який вважає, український давноминулий час не є аналогом латинського плюсквамперфекту. На той момент, на жаль, у мене під рукою не було підручника граматики, тому тоді я не коментував.

Ось, як тлумачить давноминулий час вузівський підручник граматики української мови (автори О.К. Безпояско, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський), сторінка 224:

У формах давноминулого часу можуть виступати дієслова як доконаного, так і недоконаного виду, але переважають перші. Це пояснюється тим, що значення давноминулого (або ще передминулого) часу виникає при порівнянні часового перебігу двох дій у минулому: одна з них (власне-давноминула) передує іншій. Напр.: «І вже був рушив услід за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав» (А. Головко). Тому давноминулий час уживається переважно в складних реченнях: в одній його частині виступає форма давноминулого часу, в другій — минулого.


Мій особистий досвід так само свідчить, що давноминулий час цілком притаманний нашій мові і вживається саме як аналог латинського/німецького плюсквамперфекту, або ж англійського The Past Perfect Tense.

Особисто я чув у полтавській сільській глибинці фрази на кшталт:
- Я ото була вже вийшла на вулицю, коли чую: Хведорівна мене гукає.

(Ich war schon in die Straße hinausgegangen, dann hörte ich Fedoriwna nach mir rufen).



Таким чином, четвертий час дієслів в українській мові – ніщо інше, як Plusquamperfectum Ukrainium.