April 16th, 2005

_palimpsest_

Продовжую цитату, Желимире:)

Ліна Костенко. Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф

Тому я просто звернуся до психолінгвістичного досвіду інших народів. Процитую, наприклад, дружину президента Росії (газета «Известия», 27 жовтня 2000 року). Це, можна сказати, взірець ставлення до рідної мови. У своєму виступі в Петербурзі на всеросійській конференції «Русский язык на рубеже тысячелетий» Людмила Путіна сказала: «Русский язык содержит в себе ресурс для развития России». І це слушно. Але ж тоді виходить, що українська мова ресурсу для розвитку України «не содержит». Чи це прерогатива виключно російської мови? Далі дружина президента Росії підкреслила, що саме на основі «общего языка достигается взаимопонимание между властью и народом, позволяющее говорить об общих ценностях». Але якщо виходити з цієї логіки, а вона, згодьтеся, переконлива, то це означає, що у нашої влади спільних цінностей з українським народом немає. Ще одна теза: «Необходимо утверждать, отстаивать и расширять языковые границы русского мира». «Утверждение границ русского мира, — роз’яснює Людмила Путіна, — это и отстаивание, и укрепление национальных интересов России». Таким чином, керівництво нашої держави, оскільки все воно переважно російськомовне, зміцнює не що інше, як «национальные интересы России». Назва статті в «Известиях»: «Население — 288 миллионов», бо хоч насправді населення в Росії майже удвічі менше, але на тій підставі, що: «Сегодня русский язык считают своим родным 288 миллионов человек», Росія і їх вважає своїм населенням. «Русский язык объединяет людей в русский мир — совокупность говорящих и думающих на этом языке», — продовжує Людмила Путіна. І робить ось такий цікавий висновок: «Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка».

Collapse )